На переконання Аристотеля, настільки ж мало платонівські ідеї сприяють і пізнанню речей. Вони не можуть бути їхньою сутністю, якщо вони поза ними, бо сутність не може бути поза тим, чого вона є сутністю. Припускаючи для кожної речі однойменну з нею ідею, платоніки лише абсолютно марно подвоюють предмети.
Основа заперечень Аристотеля полягає в тому, що, вводячи “ідеї” як самостійне буття, окреме від існування чуттєвих речей, Платон розвиває теорію, в якій “ідеї” виявляються марними як для пояснення пізнання речей, так і для пояснення їхнього буття.
Зокрема, він вважав, що платонівська теорія ідей абсолютно недостатня для пояснення емпіричної реальності. Саме Аристотелю належить вислів: “Платон мені друг, але істина дорожча!”. Він прагнув подолати платонівський розрив між світом чуттєвих речей і світом ідей.
Порфирій, Дексіпп, Амоній, Сімплікій – ось лише деякі філософи, які написали окремі коментарі, присвячені однойменній праці Арістотеля. Плотинівська критика, однак, стоїть осібно.