Перша надійно датована звістка про руси відноситься до 839 року і міститься в Бертинських анналах. Найдавніші згадки в руських джерелах зафіксовані в русько-візантійських договорах (X століття), у руських літописах (починаючи з “Повісті минулих літ”) і в Руській Правді (XI-XII століття).
Давньоруська народність формується близько XI-XII століть унаслідок злиття східнослов’янських (переважно), а також фінно-угорських і балтських племен і скандинавів.
Корінними на той момент були фінно-угри і балти, іноземними – слов’яни і варяги. У Повісті минулих літ літописець перераховував племена, що “дають данину Русі”: весь, меря, мурома, черемиси, мордва, чудь, пермь, печера, ями, литва, зимиголи, корсь, нарова та ливи.
На думку Ломоносова, етногенез росіян стався внаслідок змішання слов’ян і племені “чудь” (термін Ломоносова – фінно-угори), а місцем витоків етнічної історії росіян він назвав межиріччя Вісли й Одеру. Прихильники сарматської теорії покладаються на античні джерела, те саме робив і Ломоносов.