Перша історично достовірна згадка про застосування водолазного дзвону відноситься до 1531 року, коли Гуглієльмо ді Лорена на озері поблизу міста Рим на глибині 22 метри намагався знайти скарби із затонулих галер.
Перший підводний дзвін був створений 1531 року Гугліельмо де Лорена (Guglielmo de Lorena). Його підвішували на канаті й поміщали на плечах водолаза. У такому дзвоні на озері Ремі поблизу Риму водолаз пробув під водою протягом години.
Винахід першого водолазного костюма приписують Августу Зібі, але він був лише одним із кількох винахідників того часу, які проводили подібні експерименти. Ще століттям раніше російський селянин із підмосковного села Юхим Ніконов запропонував проект водолазного костюма зі шкіри.
По суті, цей перевернутий казан був прототипом вигаданого лише в XVI столітті водолазного дзвону . 1689 р. Дені Папен запропонував доповнити водолазний дзвін потужним поршневим насосом, який давав би змогу поповнювати використане повітря.