У 1822 році було діагностовано торакальну подагру. У 1823 році він скаржився на біль в очах (можливо, йшлося про увеїт). У 1812-1820 роках Бетховен страждав від анорексії та найсильніших абдомінальних кольок. У 1821 році у композитора були відзначені жовтяниця, болі і блювота, які повторювалися через кілька місяців.
Глухий композитор Бетховен почав глухнути у віці 27 років. Хвороба розвивалася протягом двох десятиліть і повністю позбавила композитора слуху до 48 років. Новітні дослідження доводять, що причиною стало захворювання на висипний тиф – поширену за часів Бетховена інфекцію, яку часто переносять щури.
Творчість врятувала Бетховена від самогубства . Це пов’язано з втратою слуху. Хвороба перетворила його з життєрадісного і товариського на похмурого і віддаленого від людей. Акуратний зовнішній вигляд – це не про Людвіга ван Бетховена.