На гуслях грали улюблені епічні герої – і Добриня Микитич, і Боян, і новгородський купець Садко. У Новгороді було знайдено гуслі XII століття з написом “СЛОВИША”. За припущеннями вчених, це ім’я майстра, який зробив гуслі, ймовірно, він же і грав на них.
Садко, Ставр Годінович, Добриня Микитович – усі билинні герої, за ідеєю, мали б грати на ліроподібних гуслях. Потім з’явилися крилоподібні гуслі, які народ використовував аж до 1980-х років. Шоломоподібні гуслі були дуже популярні на картинах і в кіно. Але вони належали до народної традиції марійців і чувашів.
Абсолютно так само на початку XX століття грали на гуслях чуваші та марійці (черемиси). Струни їхніх гуслів були кишкові. Число їх не завжди було однаковим. Псалтироподібні гуслі, як вважають, занесені були в Росію греками, а чуваші і марійці (черемиси) запозичили цей інструмент від росіян.
До скоморохів, вочевидь, грою на гуслях займалися гуслярі-казкарі – бродячі співаки, які акомпанували собі на гуслях під час співу гімнів або розповіді про ті чи інші події.