Груша: сонячне полум’я Тож знайомтеся – груша. Латинською “pýrus”, що в перекладі полум’я, – так називали грушу римляни. Здавалося б, дивна назва для фруктового дерева. Однак варто поглянути на грушеве дерево, всипане стиглими плодами в обрамленні листя, як усе стає зрозумілим.12 Nov 2021

Слово “груша” в російських письмових джерелах зустрічається з XII століття у формі хруша. У XVII столітті замість “груша” вживалося слово “дуля”, запозичене з польської мови (польськ. dula).

Груша Конференція з’явилася у ХІХ столітті внаслідок селекційної роботи: тоді у плодових садах Великої Британії схрестили дику грушу з сортом Леон ЛеКлерк де Наваль. Отримані фрукти та саджанці рослини демонстрували на всесвітній конференції садівників, що й дало назву сорту.

Груша з’явилася на Землі в незапам’ятні часи і, найімовірніше, приблизно в один час одразу в кількох регіонах. В історії збереглися свідчення про те, що груша росла в Західному Китаї, на грецькому Пелопоннесі, який навіть називали грушевим раєм, у Персії та в інших стародавніх країнах.