Початок формування слов’янського язичництва в Стародавній Русі належить до I-II тисячоліть до н. е., тобто до тих часів, коли племена слов’ян почали відокремлюватись від племен індоєвропейської групи, розселятись на нових територіях та взаємодіяти з культурними традиціями сусідів.
Формування Слов’янська релігія формувалася впродовж довгого періоду в процесі виокремлення стародавніх слов’ян з індоєвропейської спільноти народів у 2-му – 1-му тисячолітті до н. е. та у взаємодії з міфологією і релігією сусідніх народів.
Це слово походить від paganus, що означало спочатку “сільський” або “провінційний” (від pagus “округ”), пізніше отримало значення “простолюдин”, “селючка”, через те, що християнство в Римській імперії спочатку поширювалося у великих містах, місцях перебування єпископів.
Поклонялися природним стихіям і шанували своїх предків. Язичницьких богів було дуже багато, ще більше існувало духів, які населяли природу: річки, озера, ліси. Різні племена слов’ян особливо шанували різних богів. Найголовніші два божества давніх слов’ян: Перун і Велес.